FacebookTwitterVKontakteYouTubeПідписатися на RSS

Музей Бойової Слави школи – ювіляр/Files/images/IMG_0027.JPG

Війна … Велика Вітчизняна війна радянського народу проти фашистських загарбників. Страшна війна минулого століття, пекуча рана, яка болить досі чи не в кожній родині. Воїни – переможці проявили чудеса героїзму, стійкості, мужності. Билися за кожний клаптик рідної землі до останнього подиху, до останньої краплі крові, вистояли і перемогли.

У народі говориться: людина помирає двічі - коли перестає битися її серце і коли про неї забувають.

Плине час, підростають нові покоління, та не стирає пам'ять про героїв війни. Сподіваємось, що їхні подвиги навічно будуть у пам’яті людській.

Ми пишаємося тим, що у нашому невеличкому степовому селі Озеряни народилися і проживали два Герої Радянського Союзу: Анатолій Миколайович Щербак і Михайло Олександрович Волик.

Хто ж вони, ці Герої?

Щербак Анатолій Миколайович народився в селі Озеряни у 1924 році в сім’ї середняків. Після закінчення місцевої школи навчався у місті Макіївка.

В армії з 1943 року, розвідник.

У нашому музеї є спогади, написані самим Героєм. А історія подвигу така: в ніч на 14 квітня 1944 року 1050 стрілецький полк вийшов до річки Дністр і отримав наказ форсувати її в районі села Гура – Бикулуй. Але фашисти з іншого берега обстрілювали річку шквальним вогнем і переправитись на протилежний бік не було змоги. Анатолій визвався переправитись на той бік Дністра на човні і знешкодити ворога. Це йому вдалося. І ось уже майже весь батальйон був переправлений, і тут фашисти викрали переправу і відкрили артилерійський і мінометний вогонь. Щербак бере командування батальйоном на себе і разом з бійцями утримує плацдарм. Але німці перейшли в контратаку. І тоді Анатолій викликає вогонь на себе. Наші бійці відбили 4 атаки. Так група сміливців під командуванням А.М.Щербака перемогла у нерівному десятигодинному бою. У цей час 52 стрілецька дивізія під командуванням майора Тихомирова переправилася на правий берег Дністра.

Анатолію було присвоєно звання молодшого лейтенанта. За цей подвиг його було представлено до високої нагороди. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1944 року Щербаку А.М. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Після демобілізації він проживав у місті Бердянську Запорізької області. Більше 30 років працював директором фабрики індпошиву взуття. На 52 році життя він помер від тяжкої хвороби.

Рада музею до цього часу листується з дружиною Анатолія Миколайовича Ніонілою Захарівною та донькою Тетяною Анатоліївною.

А в 2011 році активісти школи відвідали м. Бердянськ, де в музеї «Подвиг» зустрічалися із родиною А.М.Щербака, які поділилися спогадами про рідну їм людину, а також подарували нам цінні матеріали: фотографії, грамоти, особисті речі Героя.

Сувора доля випала Волику Михайлу Олександровичу. Народився він у неврожайному 1921 році, але сім’я мала неабияке господарство, що і було роковим початком для поневірянь всієї сім’ї.

Під час колективізації його родину було розкулачено і вислано на Урал. Перед війною сім’я оселилась в м. Мелітополі. Михайло навчається у ФЗУ, хоче отримати робітничу професію.

У 1939 році Михайла Волика призвали до лав Радянської Армії. Служив на Буковині. Частина, у якій проходив військову службу Михайло, відступала під натиском фашистів у 1941 році. Полон…Втеча…

З 1943 року знову в армії. Воював хоробро. У Нагородному Листі сказано : «Товариш Волик М.О. з 14.01.1945р. по 28.01.1945 р. на підступах до міста Кольце (Польща) показав зразки мужності і відваги. Тов. Волик вмілими діями перший форсував зі своєю ротою річку Одер, прийняв бій на протилежному березі, даючи можливість іншим підрозділам переправитись через Одер. В цьому бою рота тов. Волика знищила понад сотню гітлерівців. Сам він особисто знищив 12 фашистів ».

23 лютого 1945 року помер від ран, одержаних у бою. За мужність і відвагу Волику М.О. було присвоєно звання Героя Радянського Союзу у квітні 1945 року (посмертно) за форсування річки Одер.

На стенді є також листи від двоюрідної сестри Михайла, Олени Іванівни Хромейко, стаття «Невідомий герой».

Експозиція «Тріщина крізь життя» розповідає про поневіряння рабів Другої світової війни, так званих «остарбайтерів». Загалом кожний десятий мешканець окупованої території України був вивезений на роботу за кордон. Остарбайтери носили обов’язкову дискримінаційну відзнаку «Ост». Всього протягом 1942 – 1943 років з України було вивезено 2,5 млн. чоловік віком від 14 до 35 років.

У музеї представлені спогади односельців – остарбайтерів, для яких страждання на чужині, каторжна робота залишила слід в душах, навічно стала тріщиною, що розділила їх життя на «до» і «після». З території нашої сільської ради на примусові роботи було вивезено 14 дівчат і хлопців. Ці спогади є унікальними для нас і майбутніх поколінь, тому що в живих не залишилось нікого.

Наступна експозиція «Голодомор», з якої можна дізнатися про штучний голод в Україні. Хліб у нас був. Радянський уряд масово продає збіжжя та інші сільськогосподарські товари за кордон.

У 1932 році з України було експортовано 1,72 млн. т зерна. У 1933 році – 1,68 млн. т. цією кількістю зерна голодуючих українців можна було врятувати.

На стенді ви можете побачити спогади очевидців.

Минають літа. Минають століття, та зболена пам'ять про заморених голодом, розстріляних, закатованих житиме вічно. Вона – нагадування минулого і пересторога майбутнього.

Якби у цей день можна було зібрати все горе, всі сльози і кров безвинно загиблих людей, вони розтягнулись би на віки і тисячоліття.

Експозиція «Ти – вічний біль, Афганістан» присвячена випускнику нашої школи Хавхуну Анатолію Григоровичу, який пройшов через пекельні ущелини Афгану і повернувся до рідної домівки.

25 грудня 1979 року радянські війська були введені в Афганістан для виконання інтернаціонального обов’язку. Для тисяч радянських солдат, їхніх батьків, матерів, братів, сестер розпочалася жорстока, кривава війна.

За кожним воїном – афганцем – доля, життєвий подвиг, крок у безсмертя. Зараз на території Генічеського району проживають біля 140 учасників бойових дій. Одним із них був молодий солдат із нашого села Хавхун Анатолій.

У вересні 1983 року був призваний до лав Радянської Армії і направлений в місто Курган – Тюбе Таджицької РСР.

Після проходження адаптації і спецпідготовки проходив службу в обмеженому контингенті радянських військ в Афганістані по листопад 1985 року. Анатолій Григорович нагороджений багатьма грамотами і медалями.

На стенді є багато фотоматеріалів з бойовими друзями – побратимами. Всім цим хлопцям випала пекельна доля…

Дуже символічно, що в прекрасну пору року, коли оживає природа, коли яскраво світить сонечко і пускає свої теплі промінчики на землю, жителі Херсонського краю відзначають річницю утворення Херсонської області. А в цьому році ювілей – 70 років.

30 березня 1944 року після визволення Херсонщини від фашистських загарбників з деяких районів Запорізької та миколаївської областей була створена Херсонська область. На стенді представлені : Указ Президії Верховної ради СРСР, Указ Президії Верховної Ради УРСР, карта та символи Херсонської області, цікаві факти з історії створення області.

Не можна не звернути увагу на виставки: «Відлуння війни», «Твоє ім’я – то символ Перемоги», «Пам'ять – це безсмертя», «Дорогі речі», «Листи, листівки», «Книги про війну», «Книги Пам’яті України», «Таврійський край», «Спортивна слава школи», «Відгуки екскурсантів».

За доброю традицією екскурсія завершується вшануванням пам’яті воїнів – визволителів, героїв – земляків.

Характеристика музею

1. Повна назва музею: Музей Бойової Слави

2. Профіль музею: історико – краєзнавчий

3. Форма власності: державна

4. Засновник, власник:Озерянська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів

5. Підпорядкування : Міністерство освіти України, відділ освіти Генічеської районної державної адміністрації

6. Заклад, що здійснює методичне керівництво: відділ освіти

7. Статус : музей не є юридичною особою

8. Категорія музею: шкільний

9. Адреса музею: вул. Спеціалістів, 1, с.Озеряни, Генічеський район, Херсонська область

10. Короткі історичні відомості (дата заснування): 18 травня 1985 року, наказ № 260 по Озерянській середній школі

11. Керівний склад музею: керівник музею Рябченко Танзіля Касимівна та Рада музею (Резніченко Денис, Касьяник Вікторія, Левандовська Владислава)

12. Характеристика музейного приміщення: кімната

13. Площа музею: 12 м

14. Фонди музею:

А) загальна кількість одиниць збереження – 825

Б) кількість музейних предметів – 58

15. Характеристика експозиційних розділів:

- «Герой Радянського союзу – Щербак Анатолій Миколайович»;

- «Екскурсія до славного міста Бердянська»;

- «Герой Радянського Союзу – Волик Михайло Олександрович»;

- «А им досталась лиш война и до безумия отвага»;

- «Тріщина крізь життя»;

- «Спогади односельців - остарбайтерів»;

- «Голодомор»;

- «Ти – вічний біль, Афганістан»;

- «Рідній Херсонщині - 70».

16. Режим роботи музею: понеділок з 15.00 до 16.30

17. Місце музею у навчально – виховному процесі навчального закладу:

Мета роботи музею – збереження пам’яті про подвиг народу в роки Великої Вітчизняної війни, активне залучення до цього процесу учнівської молоді, виховання шанобливого ставлення до історії народу, рідного краю, до людей подвигу.

Робота музею була організована на основі самоврядування – вищим органом якого є Рада музею.

Наш шкільний музей – це особливий історико – краєзнавчий центр, де учні представляють експозиції, проводять оглядові та тематичні екскурсії, зустрічі.

За допомогою активних методів і форм на базі музею проводиться така робота:

- Екскурсії як основна форма масової роботи музею (проводяться учнями - екскурсоводами);

- Тематичні вечори;

- Презентації нових експозицій;

- Уроки мужності;

- Етичні бесіди;

- Участь в акціях;

- Конкурси плакатів та газет;

- Турніри знавців історії.

5 травня в Озерянській школі відсвяткували ювілейні дати: 70 – і роковини з дня завершення Другої Світової війни та 30 – річчя з дня заснування Музею Бойової Слави школи. Це свято проходило під гаслом «Пам’ятаємо. Перемагаємо». А квітка маку палала на грудях усіх присутніх як символ пам’яті. На наші урочистості завітали гості: голова Генічеської районної державної адміністрації Олександр Степанович Воробйов, начальник відділу освіти Попова Ірина Миколаївна, виконуюча обов’язки Озерянської сільської ради Олена Анатоліївна Нікітіна, випускник школи воїн – афганець Анатолій Григорович Хавхун, депутат Генічеської районної ради Віктор Леонідович Резніченко, член батьківського комітету Микола Васильович Радько.

Розпочато святкову програму Гімном України. До підніжжя Братської могили, що височить у центрі села, поклали квіти випускники та гості.

Вічний вогонь палає,

Дзвонить у далі століть,

Вічний вогонь закликає:

«Щастя живих бережіть!»

Червоний мак нагадав нам про страшну трагедію, яку несе війна. Але той, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Учениця 7 класу Халілова Ельміна подарувала авторський вірш «Червоний мак».

З вітальним словом до колективу учнів та учителів звернувся Олександр Степанович Воробйов та Ірина Миколаївна Попова.

Святкова програма передбачала такі заходи:

- перегляд відео презентації з нагоди 30 – річчя з дня заснування Музею Бойової Слави школи;

- екскурсія до Музею Бойової Слави школи;

- презентація Стіни пам’яті «Наша біль і наша слава»;

- екскурсія до краєзнавчої світлиці «Берегиня»;

- святковий концерт.

У Музеї Бойової Слави гості з великою увагою слухали розповідь керівника Музею Рябченко Танзілі Касимівни про життя і подвиг двох Героїв Радянського Союзу: Щербака Анатолія Миколайовича та Волика Михайла Олександровича.

Трагічним сторінкам історії України присвячені експозиції : «Тріщина крізь життя», «Воїни - інтернаціоналісти», «Жертви Голодоморів», чільне місце займають матеріали про рідну Херсонщину.

Багато років поспіль Музей отримує почесні нагороди.

Ідейним завершенням музейної роботи була презентація Стіни пам’яті «Наша біль і наша слава», яка представлена такими рубриками:

- «Земляки – ветерани буремних років»;

- «Випускники школи – учасники АТО»;

- «Герої не вмирають»;

- «Виховуємо патріотів України».

«Родзинкою» школи є «Берегиня», створена руками дітей, батьків, вчителів. У світлиці завжди панує творча атмосфера , зберігається дух любові до народних джерел, традицій, звичаїв, обрядів.

Керівником етнографічної кімнати є Левандовська – Черноус Янна Миколаївна.

Завершальним акордом свята була концертна програма, присвячена тим, хто пройшов пекло Майдану, хто жертвує собою, захищає Східні кордони, справжнім воїнам – патріотам. Вона засвідчила, що в школі є талановиті та обдаровані діти. А фінальна пісня «Квітуча Україна» закликала всіх присутніх любити і берегти свою державу, бо ми - справжні патріоти України.

Хай живе Україна!

Слава Україні!

Героям слава!

Кiлькiсть переглядiв: 249

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.